Домашнє насильство під час війни: як постраждалим отримати допомогу?

Під час війни проблема домашнього насильства в Україні менше висвітлюється в інформаційному просторі. Проте вона не тільки не зникла, а навпаки – загострилася. Однак суспільством, органами державної влади і навіть самими постраждалими особами применшується значення цієї проблеми. Звернення на Національну гарячу лінію з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації неодноразово починалися зі слів: «Перепрошую, що турбую вас – адже в нас війна, не до цього…» 

Чому важливо продовжувати працювати з проблемою домашнього насильства попри війну і як саме постраждалі можуть отримати допомогу? Розповідає Марина Легенька, віцепрезидентка громадської організації «Ла Страда – Україна». 

Багато випадків применшення проблеми домашнього насильства спостерігалося на початку повномасштабного вторгнення росії. Наразі ситуація поліпшується, зокрема – суб’єкти реагування, в тому числі Національна поліція України, адаптують механізми реагування на випадки домашнього насильства до нинішніх умов. Особливо складними з цього погляду є випадки на територіях, де ведуться активні бойові дії і, відповідно, є складнощі в реагуванні на випадки домашнього насильства.  

На жаль, проблема не зникне сама собою навіть після перемоги України. Соціальне та економічне напруження зросло. Багато родин змушені переміщуватися в більш безпечні регіони й у пошуках житла опиняються в обмеженому просторі, деякі родини втратили житло та роботу.  А це – один із каталізаторів збільшення випадків домашнього насильства. 

Які дії вважаються домашнім насильством?

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» фіксує, що домашнє насильство – це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Отже, домашнє насильство – це не тільки про побиття чи інші фізичні дії. Є й інші форми, просто вони зазвичай важче ідентифікуються. Наприклад, крики та приниження – це прояви психологічного насильства. Позбавлення економічних благ (житла, харчування, заборона працювати або, навпаки, примусова праця) – є різновидами економічного насильства. Протиправне посягання на статеву недоторканість члена сім’ї, зокрема й коли йдеться про подружжя, – є сексуальним насильством.

Водночас якщо фізичне насильство завдало травм – навіть якщо воно відбулося в колі родини, йдеться вже не тільки про домашнє насильство, а й про нанесення тілесних ушкоджень. Дії фізичного характеру, які не призвели до травм – наприклад, ляпаси та штовхання, можуть тягнути за собою адміністративну відповідальність, а у випадку їх систематичного вчинення – кримінальну відповідальність.  

Куди постраждалим від домашнього насильства звертатися за допомогою?

Якщо насильство відбувається «тут і зараз» – треба телефонувати за номером 102, тобто в поліцію. У зверненні повідомити адресу, і якщо насильство відбувається щодо або в присутності дитині – вказати й це. Адже за законом, навіть якщо дитина є свідком домашнього насильства, – вона вважається постраждалою і потребує допомоги та захисту. Поліція має відреагувати на звернення, припинити протиправні діяння, оцінити ризики та на підставі цього розглянути можливість винесення термінового заборонного припису стосовно кривдника. 

Якщо постраждалій особі завдано тілесних ушкоджень – треба звернутися до медичного закладу. Обов’язково повідомити лікарів про ситуацію, що сталася. 

Якщо домашнє насильство відбулося раніше або не несе прямої загрози особі в цей момент (наприклад, постраждала особа чи кривдник пішли з дому, де відбувалося насильство) – постраждала особа може звернутися щодо цього випадку в поліцію з заявою. У поліції мають зафіксувати звернення та відреагувати на нього. 

Крім поліції, є й інші державні органи, які реагують на випадки домашнього насильства. Зокрема, це: 

• служба у справах дітей;
• органи управління освітою, навчальні заклади, установи та організації системи освіти;
• органи охорони здоров’я, установи та заклади охорони здоров’я;
• центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги;
• суди;
• прокуратура

Також є служби підтримки постраждалих осіб, до яких належать притулки для постраждалих осіб, центри медико-соціальної реабілітації постраждалих осіб, мобільні бригади соціально-психологічної допомоги постраждалим особам та особам, які постраждали від насильства за ознакою статі, а також заклади та установи, призначені виключно для постраждалих осіб. 

ГО «Ла Страда – Україна» забезпечує роботу Національної гарячої лінії  з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації – яка працює безкоштовно, цілодобово, анонімно та конфіденційно за номерами:                 0 800 500 335 (зі  стаціонарного) або 116 123 (з мобільного).

Важливо, що повідомити про випадки домашнього насильства можуть і свідки – наприклад, знайомі або сусіди. У нас є звернення на гарячі лінії, коли люди повідомляють про відомі їм випадки домашнього насильства, насамперед щодо дітей – і просять проінформувати про це відповідні органи, проте самі бажають зберегти анонімність. 

Як може бути обмежено кривдника, щоб він не вчиняв домашнє насильство надалі? 

Держава вдається до низки спеціальних дій, щоб захистити постраждалих та запобігати домашньому насильству. Наприклад, це:

• винесення термінового заборонного припису 
• видача обмежувального припису
• постановка кривдника на спеціальний облік
• направлення  на проходження  програми для кривдників з метою вироблення ненасильницької моделі поведінки
• притягнення особи до відповідальності за вчинене насильство 

Як отримати заборонний/обмежувальний припис?

Це дієвий інструмент, який допомагає убезпечити постраждалих від домашнього насильства. 

Терміновий заборонний припис виноситься уповноваженим підрозділом поліції, який прибуває на місце вчинення домашнього насильства. Такий припис забороняє кривднику вчиняти щодо постраждалої особи певні дії, наприклад, контактувати і навіть просто знаходитися поряд, зокрема – заходити в спільне помешкання. Цей припис видається за ініціативою представників поліції або за заявою постраждалої особи. Термін його дії – до 10 діб. 

Постраждала особа може звернутися за видачею обмежувального припису до суду (його термін дії – до шести місяців). 

За порушення термінового заборонного припису кривднику загрожує адміністративна відповідальність, а за порушення обмежувального припису – кримінальна відповідальність. 

Чому важливо повідомляти про випадки домашнього насильства? 

Замовчування випадків домашнього насильства призводить до повторного вчинення насильства, досить часто ще в більш жорсткій формі.  Через відчуття безкарності цикли стають усе коротшими – тобто акти насильства трапляються все частіше, стають усе більш агресивними та наносять більше шкоди постраждалим. 

Постраждалі мають право звертатися за допомогою та отримувати її в повній мірі, війна жодним чином не може бути виправданням нереагування з боку держави на вчинюване насильство.  

Вкрай важливо зберігати увагу до проблеми як з боку  держави, так і суспільства.